Як каменярам «допомогають» органи контролю

На каменевидобувні та каменеобробні підприємства часто являються органи контролю з чисто прозаїчною метою – «зняти» кошти. Хоча декларується при цьому реальна допомога.

Ми вам допоможемо.
За ваш рахунок...

Про наші «рідні» контролюючі органи ходять легенди і найкумедніші анекдоти. Існують також абсолютно реальні історії.

Якось один бізнесмен, виливаючи свою біль, поділився зі мною про те, як йому «допомогали» пожежники. Так ось, приходять, оглядають приміщення і кажуть, що треба було б обладнати його сучасною системою. Весь кошторис ліг на плечі, звісно, підприємця. Пройшов рік-півтора, знову являються вогнеборці і заявляють, що існуюча система вже застаріла, не відповідає чинним вимогам, але справу можна виправити – шляхом монтажу значно дорожчої новітньої розробки (мова йшла про десятки тисяч гривень), яка на всі сто відсотків гарантує безпеку. Проте, бізнесмену прийдеться знову платити. Ця історія, власне, до того, що в подібній ситуації тепер знаходиться весь бізнес, і плече йому «підставляють» не одні пожежники.

Якось від представників іншої контролюючої структури особисто мені доводилося чути, що каменеобробники по споживацьки використовують надра регіону, не забезпечуючи належної якості продукції. Відверто кажучи, особисто мене це здивувало, бо відомо, що саме від якості продукції залежить імідж фірми, тому допустити недобросовісну роботу може хіба що той, хто не думає про перспективу. І взагалі, враження складається таке, що питання якості чомусь більше турбує державне підприємство з фіксованою зарплатою працівників, ніж самих суб’єктів бізнесу, прибуток яких залежить від того, наскільки добросовісно – успішно вони спрацюють. Тож, з огляду на явно існуючі тут білі плями, я вирішив провести незалежне розслідування теми.

Перевіряючі все знають!

Чим аргументують і до чого схиляють всезнаючі «контролери» здогадатись неважко. Як правило, вони помічають порушеня відносно зернового складу щебеню, технічного стану обладнання, що негативно відображається на якості кінцевої продукції плит перекриття. Висновок посадовців – на підприємствах не проводяться випробування якісних показників продукції, відсутня нормативна база, не дотримуються стандарти. Більше того, вони заявляють, що багато фірм не вміють видобувати каміння! В якості ж аргументів наводяться факти, коли на каменеобробне підприємство надходять такі блоки, з яких взагалі не можна нічого зробити, чим пояснюються великі відходи.

Не залишилися поза прискіпливою увагою «контролерів» і виробники пам’ятників з граніту. Звинувачення приблизно такі: каменеобробники не дотримуються вимог нормативних документів, забуваючи, що пам’ятник – складний архітектурний виріб. А ще згадується існуюча документація, яка діє з 1989 року, тому вона, мовляв, морально застаріла і не відповідає як вимогам споживачів, так і чинним законодавчим стандартам.

Аби побачити певну абсурдність даних претензій прокоментуємо, наприклад, останню стрілу, випущену в сторону підприємців. Що видно? Нормативам понад 20 років. Багато це чи мало? Відповідаємо абсолютно резонним: а за якою нормативною документацією та стандартами створювалися славнозвісні єгипетські піраміди, грандіозні кам’яні постаті фараонів та інші величні пам’ятники древньої епохи, котрі вистояли тисячоліття і досьогодні вражають високою ступінню збереженості та архітектурним стилем?

І це при тому, що тоді явно не існувало бюрократичних служб.

Утім, можливо, я щось не розумію, тоді як пропонується виправити ситуацію і підвищити якість? Відповідь очікувана – скористатися послугами «контролерів», що, з їх слів, має неодмінно покращити ґатунок щебеню, блоків, пам’ятників і т.д. Але за все це треба, звісно, платити.

Недоліки чи просто хочеться золотого яєчка?

Аби представити всі сторони медалі, я поспілкувався також з представниками бізнесу, і, знаєте, з’ясувалися цікаві речі.

- Питання забезпечення якості блоків для нас – завжди в центрі уваги, – говорить співвласник одного кар’єра, який не погодився назвати в статті своє прізвище з огляду на те, що її можуть про читати представники чисельних органів контролю і відомим чином прореагувати. – Тож, ми роками створювали імідж і тепер, з метою підтримання його на високому рівні, не допускаємо продажу неякісних блоків, бо така оборудка може в одну мить поставити крапку на всіх здобутках. До того ж, клієнт купує не кота в мішку: перед тим, як заплатити гроші він сам вибирає і прикидає, що можна з цього блока зробити. Так, в нашій діяльності мають місце значні обсяги відходів, але вони носять не суб’єктивний, а об’єктивний характер – пояснюються рівнем технології видобування, – підсумовує підприємець.

Продовжуючи його думку, нагадаємо, що у деревообробці відходи становлять близько 40%. То чому б і цих бізнесменів не звинуватити у споживацькому ставленні до лісового фонду? Йдучи таким шляхом можна дістатися і до аграріїв, які залишають на полях добру частину урожаю. І взагалі, давайте на мить станемо на місце власника кар’єру, відкриття якого тепер обходиться у кілька мільйонів доларів США: то невже, при таких видатках, ми будемо просто так викидати у відвали каміння, що дісталося нам такою дорогою ціною? Аналогічні аргументи можна привести і відносно виробників пам’ятників. Правда, стосовно масових видів продукції якість тут може страждати з огляду на те, що до цієї справи долучаються часом колишні водії чи трактористи. Проте з іншого боку, каменяр – професія зовсім не генетична!

Як би там не було з питанням наскільки успішно людина може змінити «баранку» на кайло, абсолютно зрозуміло одне: каменярство – це курка, що несе золоті яйця, в тому числі і для чисельних «контролерів».

Автор статті: Сергій Сільвестров

Стаття з першого номеру журналу "Вікторія Камінь"